НовиниПам'ять про Перемогу - житиме у віках
9 травня – День перемоги! Це та дата, яка роками була просто закарбована у свідомості кількох поколінь. Але із прийняттям «декомунізаційних» законів у нас з’явилося 2 дати, пов’язані з Другою світовою війною. Перша дата — це 9 травня. Тепер це День перемоги над нацизмом у Європі у Другій світовій війні. Друга дата — це 8 травня — День пам’яті та примирення. Проте, пам’ятаю ще років десять тому, а це на той час був 2009 рік, і до Дня перемоги, ставилися з величезною повагою, це свято було спільним для всіх країн пострадянського простору, це була спільна трагедія і спільна радість. У всіх великих і малих містах та селах проходили урочисті паради з військовою технікою, реконструкціями боїв, шануванням ветеранів. Я на той час школярка, звичайної сільської школи, в якій кількість учнів навіть не доходила до сотні, ставилася до Дня перемоги з величезною повагою, всі ми готувалися заздалегідь, виготовляли своїми руками подарунки для ветеранів, покладали квіти до пам’ятника невідомому солдату, а після урочистого мітингу кожен біг до свого дідуся чи бабусі щоб привітати та подякувати їм за мирне небо. Той похід до своєї бабусі, я запам’ятала на все життя, адже вона порахувала мене вже досить дорослою і без прикрас розповіла про лихоліття війни, і хоч участі вона в ній не брала, роки окупації, постійного страху за життя залишили величезний відбиток на долі всіх хто пережив ці роки. Та найбільше з тієї розповіді мені запам’яталася фраза про те що цей подвиг нашого народу назавжди залишиться в пам’яті нащадків.
«Невже назавжди?» - подумала тоді я, адже зіставивши всі факти, почала мислити логічно, бо ж свідків тієї страшної війни залишається все менше й менше, тому через декілька десятиліть пам’ять про той подвиг зітреться з пам’яті українців, можливо не повністю, але так сталось із всіма іншими війнами до цього, які б страшні вони не були. І таких масових урочистих заходів вже не буде, і ми останнє покоління, яке спілкувалося з ветеранами, які дійшли до Берліну.
Так вийшло, що те моє переконання в цьому, останнім часом, підкріпила ще й державна політика, яка ніби, почала нівелювати значимість тієї війни. Звісно на тлі останніх подій, в час коли йде війна з колись братнім народом, з яким разом вішали прапор Радянського Союзу над Рейхстагом, перейменування свята в День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, звучить для нас більш патріотично, та значимості подвигу наших дідів та прадідів воно точно не змінює. Проте, так я думала до вчорашнього дня… Зраз же я повністю згодна зі словами своєю бабусі про те, що святість перемоги безсмертна, допоки вона живе в наших серцях!
Звісно вам стане цікаво, що ж так кардинально змінило мою думку. Десять довгих років, я не була присутня на жодному з мітингів присвячених Дню перемоги, все не вистачало часу, а вчора видався вихідний день і якось потягло на «малу батьківщину», і хоч поминальні дні минули, піти на могили до рідних ніколи не пізно. Повертаючись з кладовища, побачила гурт людей біля пам’ятника невідомому солдату, і згадалися колишні бабусині настанови, про те, що 9 травня обов’язково потрібно покласти квіти біля меморіалу загиблим воїнам, і хоч квітів у мене не було, вирішила просто підійти помолитися разом з усіма за душами померлих. Підійшовши, я побачила святково вбраних односельців, всіх як один, з червоними маківками. Та вразило не це, вразили мене дитячі очі, які скорботно дивилися на меморіал, в декого бриніли на очах сльози коли зачитували імена всіх загиблих односельців, вихованці дитячого садка якось так усвідомлено слухали ведучих та з недитячою серйозністю розповідали вірші про далекий травень 1945 року.
Так ось поки в дітей буде, з самого дитинства, вкладатися значимість цього свята, допоки ми будемо приходити на могили невідомих солдат, щоб просто помолитися та подумки подякувати за життя, День перемоги, чи День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, неважливо як називається цей день, важливо який сенс ми в нього вкладаємо, буде для нас справжнім святом, святом великої радості та невимовного суму. Пам'ять про ті події не помре разом із останнім ветераном а буде жити у віках. Сподіваюся, що так буде всюди, але те що в моїх рідних Кіптях не забудуть про свято я впевнена на всі сто відсотків.
Жителька с. Кіпті
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
